Про мене

Про  мене

ПІБ: Бойчук  Лариса  Несторівна

Дата  народження: 28  вересня  1968 року

Посада: вчитель  початкових  класів  та українознавства

Освіта: вища

Кваліфікаційна  категорія:спеціаліст  вищої  категорії

Спеціальність:початкове  навчання

Педагогічне  звання:старший вчитель

Місце  роботи: Слобідський  НВК 
Педагогічний  стаж: 31  рік  

Методична  проблема: «Розвиток  пізнавальної  активності  в  учнів  початкових  класів  на  уроках  української  мови  та  літературного   читання»

 Моє  педагогічне  кредо :             

Любити  кожну  дитину, як  рідну.                 

Віддавати  роботі частинку себе.

Вірити  в  кожну  маленьку дитину   

і  гордо  носити  ім’я «Людина!

     

         Авторський  вірш           

 «Моя  життєва  стежина»

Село  Слобода, привітне, чудове, 

тут  кожна  стежина  знайома  мені.

Бо  тут  народилась  і  тут  я  зростала,                         

й  робота  любима  у  цьому  селі.

Тут  над  колискою  маляти

співала  колискову  мати,

співала  й  біля  мене  засинала,

бо  важко  вона  в  полі  працювала.

Я  маленькою  була  дуже  балакуча,

віршів  багато  всім читала

й  гарні  пісеньки  співала.

В  перший  клас  пішла  охоче

до Слобідської  школи,

вчилась  гарно, на  відмінно,

й  любила  рідну  мову.

 

Після  уроків  з  сусідами

гратись  ми  ходили,

і  вже  тоді, ніби  в  школі,

я  їх  там  учила.

Бо  ще  давно, із юних  літ,

учителькою  хотіла  стати

і  дуже  мріяла  про  те,

щоб  малих  дітей  навчати.

Я  вирішила  твердо  назустріч  мрії  йти,

щоб свою  дорогу  у  житті знайти.

Хоч  було  й  нелегко  по  тій  дорозі йти,

та  змогла  я  досягнути  своєї  мети.

Педучилище привітно

зустріло  мене,  
я  співбесіду  пройшла-

і студентка  я  уже!

 

Два  роки  навчання  швидко  пролетіли,

але  багато  я  навчилась,

бо  ті  знання, які  одержала  я  там,

дуже  в  роботі  знадобились.

На  роботу  в  рідну  школу

мене  прийняли

і  вже  в  перший  рік  роботи

перший  клас  мені  дали.

 
Мені  у  вересні  в  той  рік

ще  й  20  років  не  було,

та  з  першокласниками  тоді

мені  дуже  повезло!

 
Вони  були  такі  смішні,

такі  цікаві  й  різні

і  для  мене  вони  стали,

наче  діти  рідні.

 

Поки  я  дітей  навчала,

про  себе  теж не  забувала.

Коханого  хлопця  з  армії

дуже  я  чекала.

  Потім  було  весілля,

  гості, поцілунки

  і  від  моїх  перших  учнів

                                 чудові  подарунки!

Далі  було  навчання  в  ВУЗі,

щоб  освіту  вищу  мать,

щоб  і  далі, з  дня  у  день,

знання  свої  учням  давать.

 

Отак  ішов   за  роком  рік,

педради, семінари,робота, дім,

конспекти,учні,

й  так  непомітно  роки  минали…

Потім  настало  третє  грудня-

така  щаслива  днина,

бо  в  нас  з’явилася  вона-

довгожданна  наша  дитина.

Підростає  донечка,

наша радість  і  надія.

і  так  дуже  хочеться,

щоб  збулися  її  мрії!

Я  дуже  рада  і  щаслива,

що  дочка  теж  в  педколедж  пішла

і  свою  стежину  в  житті

в  школі, з  дітками  вона  знайшла.

 

Три  роки  уже  дочка  на  роботі,

кохання  своє зустріла  в  селі.

А  мені  вже  п’ятдесят  минуло…

І  коли  пройшли  роки  оті?

Тридцять  років  стажу  я  вже  маю,

школа-це  мій  другий  дім.

І  так  хочеться, щоб  добро  і  радість

панували  в домі  цім. 

Роботу  свою  люблю  я  й  любила,

хоч  важко  й  було, та  усе  пережила.

Нова  школа  надихає,

працювать  по  новому заставляє. 

Та  радує  те, що  як  в  клас  піднімусь,

учням  своїм  найкращим 

я  щиро  усміхнусь.

 

Я  з  ними  завжди,

я  з  ними  повсюди,

було  так, і  є,

і  я  вірю- так  буде!

 

Я дякую  Богу  за  все, що  я  маю,

за  те, що  живу, працюю, люблю.

Хай  буде  мир  у  світі

і  всі  будуть  здорові,

про  це  я  щиро  Господа  молю!

               Педагогічне  есе

  Я  народилася і  виросла у  мальовничому  селі  Слобода. Росла  веселою  і  життєрадісною  дитиною.Батько  працював  у  місті  Новоселиці на  заводі, а  мама  важко  працювала  у  полі.       Ще  навчаючись  у  школі,я дуже  мріяла  стати вчителькою.  Після  закінчення  Слобідської  школи  у  1986 році  поступила  у  Чернівецьке  педагогічне  училище. У  1988 році  закінчила  його  і  була  прийнята  на  роботу  у  своє  село. Тоді  і  розпочалась моя педагогічна  діяльність. Ще зовсім юна(мені  не  було  тоді  ще  й  20  років), а вже  вчитель початкових класів Слобідської  школи.  Вчитель.... Як багато в цьому слові ноток гордості, поваги й розуміння.

         У  лікаря-клятва  Гіппократа,у солдата-присяга.А  яку  клятву даємо  ми-вчителі, коли обираємо  таку важливу  професію? Немає на світі прекраснішої і милішої, ніж професія-вчитель. З самого першого вступу на поріг школи, вчитель замінює  діткам найдорожчу людину - маму.  
 Він стає всім для дитини: батьком, наставником, прикладом для наслідування.  Про нашу  професію дуже точно і влучно сказав С.Л. Соловейчик: «Він артист, але його слухачі та глядачі не аплодують йому. Він скульптор, але його праці ніхто не бачить. Він  - лікар, але його пацієнти рідко дякують йому за лікування та далеко не завжди хочуть лікуватися.  Де ж йому взяти сили для щоденного  натхнення? Тільки в самому  собі, тільки у свідомості  величі  своєї  справи ».

  Отже, професія вчителя - це і труд, і покликання.     

Були в моїй  роботі  і перші розчарування і перші сльози радості від уроків, перше захоплення від того, що на тебе дивляться милі довірливі діточки, які чекають від тебе чогось цікавого і нового. Не передати того, які емоції заповнювали мою душу. Так  проходив  рік  за  роком.Я  ніколи  не  думала  про  те, що  могла б  обрати якусь  іншу  професію, не  думала  про  те,що  можна  поїхати  за  кордон, щоб  заробити  більше  грошей…  Я  ніколи  не  зраджувала  своїй  улюбленій  професії, тому  що  я  її  дуже  люблю!

 Для усіх моїх маленьких учнів я  намагаюся бути не тільки  першою вчителькою,  а й другою мамою, знайти «ключик» до серця кожного.

Мені цікаво все із моїми учнями: радіти, інколи засмучуватися  разом з ними, давати їм поради.  А вони віддають мені свою любов і повагу.

   Працюючи, я  добре  розуміла, що  результатом  освіченості  людини  є  її  здатність  продовжувати  навчатися.Тому  я, щоб  мати  вищу  освіту  та  поглибити  свої  знання,  у  2003 році  поступила на  заочне  відділення  Чернівецького  національного  університету  ім.Ю.Федьковича на  педагогічний  факультет.У  2006  році  я  його  закінчила  і  отримала  повну  вищу  освіту  за  спеціальністю «Початкове  навчання»  та здобула  кваліфікацію  учителя  початкових  класів та  українознавства.

Бувало  часом  важко, але  я  не  падала духом,бо коли заходиш у клас, а тебе оточують діти та навперебій намагаються розповісти тобі свої новини, поділитися успіхами, відчуваєш себе дуже щасливою.

Я знаю: учителями не стають, ними народжуються. Хоча, звичайно, учитель – це не тільки Божий дар, а й дуже відповідальна та наполеглива праця і серце, віддане дітям.

Школа - найдивніша країна, де кожен день не схожий на попередній, де кожна мить - це пошук чогось нового, цікавого, де немає часу нудьгувати, сваритися і витрачати час на порожнє, де кожен учень - це будівельник майбутнього, а значить всі жителі цієї країни відповідають за майбутнє. Де весь час треба поспішати стати цікавим для дітей, що оточують тебе, залишатися цікавим завжди, дарувати тим, хто оточує тебе, свою енергію, знання, уміння, поспішати дізнаватися про нове, поспішати бути  людиною… Тому в цій країні уживаються лише найстійкіші, найтерплячіші, наймужніші, найщиріші, найвідповідальніші, найдобріші, найцікавіші і найдивовижніші люди. І називають їх вчителями.   

Усе в житті починається з любові. У ній народжується  краса, гармонія, лад, єдність. Любов  -радість,  любов  — джерело натхнення. Тому основним моїм принципом є ЛЮБИТИ: любити життя, любити людей, любити свою професію.  Потрібно відкривати своє серце і душу для  близьких і рідних,  для  друзів, творити добро на  землі. Потрібно завжди залишатися людьми, бо це мистецтво є  найвищим в світі.

 Найбільша моя цінність – міцна родина, надійний чоловік,щастя  та успіхи моєї дочки,мій рідний колектив,мої  друзі та колеги  по  роботі.                            

                Для  того щоб запалити інших, потрібно горіти самому:  захоплювати,  запалювати і водночас самому сяяти. Існує проста істина: щоб бути справжнім учителем, потрібно любити те, чого навчаєш, і тих, кого навчаєш. Поважати і довіряти. Берегти «собори дитячих душ».

Я все більше розумію:

У тому вся суть

А когось хоч трішки навчитись любити,

Побігти в ромашки по літньому полю,

Спасибі, Господь, за учительську долю.

         Мій  досвід  роботи      

   Я  працюю  вчителем  початкових  класів  у  Слобідському  НВК   31  рік.  Методична   проблема  НВК «:«Забезпечення якісної освіти через вдосконалення професійної компетентності вчителя, інформатизацію навчально-виховного процесу в умовах реформування національної системи освіти».   Для  того  щоб  вдосконалювати  навчально-виховний  процес, потрібно  йти  в  ногу  з  часом, бути  творчими  людьми  і  тоді  ми  зможемо  виховати  творчих  вихованців.

      Я  вважаю, що  початкова  школа – це  казковий  палац  дитинства, в  якому  вчитель  має  бути  певною  мірою  дитиною, тоді  він  зможе  зрозуміти  те, що  відчувають  маленькі  школярики, зможе  розділити  з  ними  їхню  біль  і  радість. Тільки  тоді  діти  впустять  його  у  свій  світ, де вирує    яскраве, виразне  життя, гра  почуттів та емоцій. Без  інтересу, подиву, радості, задоволення  неможливе  успішне  навчання  у  початкових  класах.                                                  

        Методична  проблема  над  якою  я  працюю: «Розвиток  пізнавальної  активності  в  учнів  початкових  класів  на  уроках  української  мови  та  літературного   читання»

Українська  мова  та  читання – це  є  найважливіші  предмети, які  діти  повинні  засвоїти  в  початкових  класах  на  високому  і  достатньому  рівнях. Зацікавити  школярів  українською  мовою  та  читанням  як  навчальними  предметами, можна  передусім шляхом  уникнення  одноманітності, шаблону. Зацікавлене  опрацювання  мовних  явищ, змісту  прочитаних   текстів  та   зміна форм, методів  і  прийомів  навчання  є  тими  чинниками, які  збуджують  пізнавальний інтерес  і  стимулюють  самостійне  мислення  школярів, розвивають  їх  особистість.Для  того  щоб  збуджувати  і  підтримувати  інтерес  до  рідної  мови, виробити свідоме  ставлення  учнів  до  її  вивчення, має  бути  цікавість  у  викладанні  і  засвоюванні  мовного  матеріалу.                                        

Через  слово  учні  пізнають  і  розуміють  закони  мови, роль  її   краси, багатства, виразності  і  складності. Багатство  словника – ознака  розвитку  як  суспільства  в  цілому, так і  кожної  людини  зокрема.  

   В.О.Сухомлинський  говорив: «Духовне  життя  дитини  повноцінне  тоді, коли  вона  живе  в  світі  гри, казки, музики, фантазії, творчості. Без цього всього – вона  засушена  квітка»                                                                                               Молодший  шкільний  вік - це  період  інтенсивного  фізичного  і психічного розвитку, формування  здібностей, характеру, активного  оволодіння соціально  виробленими  правилами  і  нормами поведінки.  Учні  1-4  класів- це  непосидючі  школярики,яким  усе  цікаво, тому  їм потрібно   подавати  матеріал  в  ігровій  формі.                                                                              

 Ігри - уроки життя. У  ході  гри  діти  не  тільки  виконують  ігрові  дії, а  й виявляють  ставлення  до  партнера  по  грі. Це  ставлення   зумовлене, з одного боку, роллю, а  з  іншого - особистісними  відносинами  дітей. У розвинутій  рольовій  грі  з  її  мудрими  сюжетами  і  складними  ролями, створюють  досить  широкий  простір  для  імпровізації, у  дітей  формується  творча  уява. Дуже  великий  вплив  має  гра  на  розвиток  мови.  Ігрова ситуація  вимагає  від  кожного  включеного  в  нього  певного  рівня розвитку  мовного  спілкування. Необхідність  пояснюватися  з  однолітками стимулює  розвиток  зв'язного  мовлення. У  грі  діти  вчаться  повноцінного спілкування  один  з  одним.Особливе  місце  посідають  ігри, що створюються  самими  дітьми, їх називають  творчими, тому  що  ігрова  діяльність  має  яскраво  виражений самодіяльний  і  творчий  характер. 

           Творчі  ігри – це  такі  ігри, в  яких виявляються  образи, що  містять  в  собі  умовне  перетворення  навколишнього. Головною  ознакою, центром  творчої  гри  є  наявність уявлюваної  ситуації, яку  створює  дитина  замість  реальної  і  діє  в  ній, виконуючи  певну  роль, відповідно  до  тих  знань, які  вона  при  цьому надає  оточуючим  предметам.

       На  своїх  уроках  прагну  впроваджувати  ідеї  гуманної  педагогіки  грузинського  педагога  Шалви  Амонашвілі.Я  мала  прекрасну  можливість  у  2010 році  взяти  участь  в  авторському  семінарі  Ш.О.Амонашвілі «Основи  гуманно-особистісного  підходу  до  дітей  в  освітньому  процесі».Це  була  дуже  творча  і  цікава зустріч  відомого  вчителя  і  його  дружини  з  освітянами  Чернівеччини, на  якій  я  почула  мудрі  слова цих  відомих  у  всьому  світі  педагогів…   

        Інколи  досить покласти  руку  на  плече  дитині, і  очі  малюка  засвітяться  довірливими  іскорками, вірою  в  свої  сили.Впроваджую  такі  прийоми  цього  видатного  педагога,  як  нашіптування  правильної  відповіді  вчителю  на  вухо, показ  відповідей  на пальцях  і  гуманне  ставлення  до  дітей.

     Вже  багато  років, як  я  впроваджую  у  практику своєї  роботи досвід  видатного  педагога  і письменника Василя  Олександровича  Сухомлинського.У  2013  році  я  мала  нагоду  виступити  в  місті  Новоселиці  на  педагогічних  читаннях, з  нагоди  95-річчя  з  дня  народження  цієї  видатної  людини, по  темі «Василь  Сухомлинський  в  діалозі  з  сучасністю: здоров’я  через  освіту».Це  питання є  дуже  актуальним  на  сьогоднішній  день.Впроваджую  в  досвід  своєї роботи уроки  серед  природи, рухливі  перерви, фізхвилинки.Діти  приносять  до  школи  овочі  і  фрукти, які  із  задоволенням  споживають,адже  Василь  Олександрович  говорив  так: «Якщо  з’їдати  одне  яблуко  вдень, то  лікарі  залишаться  без  роботи». Звертаючись  до  вчителів  початкових  класів В.О.Сухомлинський  писав: «Ваше  найважливіше  завдання  закласти  міцний  фундамент  знань. Настільки  міцний, щоб  учителям, які  працюватимуть  після вас,взагалі  не треба  було  думати  про  фундамент.»

          Головним  об'єктом  у  вчительській  роботі  є  учень. 
 Тому  і  діяльність має  бути  спрямована  на  нього. Отже, намагаюсь  урізноманітнювати  навчальний  процес. Зробити  процес  засвоєння  нового  матеріалу   більш  ефективним - завдання  складне, яке  потребує  натхнення  та  сил  учителя. Але  я  завжди  пам’ятаю  слова П'єр Огюстен де Бомарше «Кожна людина завжди чиясь дитина», тому  з  любов’ю  відношуся  до  кожного  учня  і  стараюся  робити  так, щоб  дітям  хотілося  ходити  до  школи, щоб  процес  пізнання  був  для  них  цікавим  і  корисним. 

       Я прагну йти  в  ногу  з  часом, працювати по-новому, адже  2018 рік- це  рік  переломний  в  освіті, рік, коли  до  школи  прийшли  не  просто   першачки, а  перші  учні  Нової  української  школи. Тому  я, як  і  мої  колеги, багато  навчалась, читала, проходила  курси, щоб  бути  не  просто  вчителем,а  другом  і  порадником  для  своїх  учнів.                           

     Я  добре розумію те, що учитель – це та людина, на якій тримається реформа.Найголовніша риса у вчителя  НУШ, як і сто років тому, — це любов до дітей. Вони навчаються в того, кого люблять. Друга, і не менш важлива риса — здатність відійти від авторитарного формату і бути на рівні з дітьми. Це вирізняє класного вчителя. Якщо сприймати дітей на одному рівні із собою, то можна навчитися від них не менше, ніж вони навчаться від вас.  
        А ще  кожен  вчитель  повинен  розвивати  свій  потенціал, займатися самоосвітою.   Місія сучасного вчителя і школи — навчити дітей бути гнучкими у змінах. Також — легко адаптуватися і вміти навчатися впродовж усього життя. Щоб це вдалося, самому треба бути зразком. Вчитель має або навчатися, або піти із цієї професії на відпочинок.

Сутність сучасного вчителя є в самому слові «УЧИТЕЛЬ»: 

У - унікальний, успішний, розумний, універсальний, вміє професійно подавати матеріал. 

Ч - чесний, чуйний, людяний, з почуттям гумору.

И– інтелігентний, індивідуальність. 

Т - тактовний, толерантний, терплячий. 

Е – енергійний, природний, однодумець.

Л - люблячий дітей, люблячий свою роботу. 

Ь - і дуже м'який як м'який знак і саме слово!...

   Відійшло  в  минуле  зубріння  і  пасивне  відсиджування уроків.Сьогодні  саме  учень  є  центральною  фігурою  на  уроці. Від  його творчої  активності, уміння  доказово  міркувати, обґрунтовувати  свої  думки, вміння  спілкуватися  з  однокласниками, з  учителем,  залежить результативність  уроку.                                        

       Я  намагаюся  будувати  свої  уроки  так,щоб  учні  могли  стати  співавторами  мого  уроку, щоб  зрозуміли  яке  велике  значення  має  для  мене  думка  кожного  з  них.До  цього  гарно  підходять  слова  із  притчі  «Рай  і  пекло» Одного разу  мудрець  попросив  Господа  показати  йому рай  і пекло. Господь  підвів  мудреця  до  приміщення, де билися, плакали і страждали  голодні  люди. Посеред  кімнати  стояв  великий  казан  зі  смачною  їжею. У людей  були  ложки, але з держаками, довшими  за руку, тому було неможливо потрапити  нею до  рота. «Так, – це справжнє пекло!» – сказав мудрець. Далі  вони  зайшли  до наступного  приміщення. Усі  люди  там були  ситі  і  веселі. Мудрець  придивився  до  них  і  побачив  такий  самий казан і точнісінько такі ложки. Що  ж  зробило  їхнє  життя  райським? – Вони  вміли  годувати  одне  одного, вміли  взаємодіяти  між  собою, -промовив Господь.

      Так  само  і в  моїй  роботі  досягнення  були  б  неможливі  без  взаємодії  з  учнями  та   їх  батьками.

         Я  стараюся  працювати  так, щоб   кожен  учень  в школі  був  передусім мислячим, активним, допитливим   мандрівником  у світ пізнання. Навчальний  і  виховний  процес  у  класі  намагаюся  будувати  так, щоб постійно відбувалась  активна взаємодія  учнів і вчителя, створюю  сприятливі  і комфортні  умови  навчання, за яких кожна дитина відчуває свою успішність,неповторність і  унікальність.Важливого  значення  у  НУШ набула  інтеграція, хоча  інтегровані  уроки  я проводила  і  раніше.Але  зараз  діти  повинні  цілісно  сприймати  навколишній  світ  і  я  це  впроваджую  на  своїх  уроках.Цікавою  і  корисною  є  технологія формування критичного мислення, адже  вона зобов’язує до:

• ведення дискусій та участі в них усіх учнів класу
• виявлення власної думки учня
• пов’язування нової інформації з уже вивченою
• навчання учнів критично розмірковувати на основі вже вивченого
• вміння поєднувати колективну та індивідуальну роботу.

Часто  роль  оцінювачів  відводжу  учням. Це допомагає  виховувати  у  дітей  почуття  радості  за  успіхи  товаришів, доброзичливий  тон  спілкування. Під  час  уроку  часто  допускаю  пряме спілкування  між  дітьми, дозволяю  перемовлятися, підходити  один  до одного, обмінюватися  думками, що  сприяє  розвиткові  самоповаги, формує почуття  особистої  гідності. У своїй  роботі  користуюся  методиками, які формують  творчу, мислячу  особистість  дитини, її  самобутність  і самоцінність, організовую  радісне  життя  дітей  без  примусу, розвиваю  в них  стійкий  інтерес  до  знань, потребу   їх  самостійного  пошуку.  Кожного  дня  я  проводжу  із  своїми  першокласниками  ранкові  зустрічі, які  дітям  дуже  подобаються. На ранковому колі ми розповідаємо, як минули вихідні, що б діти хотіли сьогодні зробити і які плани мають на тиждень,синоптики  повідомляють  про  погоду, обговорюємо  тему  тижня, граємо  ігри, розвиваємо  мовлення  за  допомогою  діалогу героїв  лялькових  вистав(коли  діти  одягають  на  руку м’які  іграшки)  і т.д.Впроваджую  технологію «Щоденні 5».Це читання для себе, читання з другом. письмо для себе, слухання.  і  робота  зі  словами. Використовую  Ромашку  Блума  для  того, щоб учні   вчилися  задавати  різноманітні  питання, щоб  розвивали  своє  мовлення.

Дітям більше подобається проводити досліди самостійно, ніж переглядати їх на екрані – хоч і на великому. У роботі прагну  залучити всі органи чуття дитини для всебічного вивчення предмету дослідження. Якось я заморожувала лід у холодильнику і несла до школи в термосі, бо треба було його показати  дітям і дати торкнутись. На мою думку, це більш ефективно.Працюємо  з  лупою, з  мікроскопом, з  різними  цікавими  іграми, які  є  в  нашому  класі.Урізноманітнювати діяльність допомагають нові засоби навчання. Наприклад, ми використовуємо ЛЕГО-конструктор – гарна альтернатива рахунковим паличкам, фішкам для звукового аналізу. “Родзинка” ЛЕГО в тому, що дитина поєднує розумові та практичні дії. Я  вчитель  Нової  української  школи, я маю мету і можу рухатись до неї своїми методами, відпрацьовувати з учнями ті навички, яких їм бракує.                                                           

 У мене не має “методички” – я  її сама створюю щодня.

 Я  добре  розумію, що  вчитель відповідає за те, чого навчив своїх учнів, і має бути готовим до такої роботи й уникати “шаблонності”.Тому  стараюся  працювати так, щоб  діти  з  радістю  йшли  до  школи  і  щоб  батьки  розуміли, що  їхні  діти  в  надійних  руках.

Вчительська  доля  мудрістю  вкрита. 

Дзвенить  вона  сміхом  дитячих  сердець. Вчительська  доля  дощем  раннім вкрита.

Вона  для  людей  буде  вічним  взірцем. 

Плине  з  роками  вчительська  доля, 

а  в  серці  живе  молодечий  запал.

Вчительська  доля  … Посріблені  скроні… 

І  тиха  молитва  за  учнів  своїх…